Виховна система школи

Виховання - особлива сфера і не може розглядатися як доповнення до навчання і освіти. Завдання навчання не можуть бути ефективно вирішені без виходу у сферу виховання. У свою чергу, визначення виховання як складової частини освіти принижує його роль і не відповідає реаліям сучасності. Підвищення ефективності виховної роботи пов'язують зі створенням виховних систем.

Сучасна школа розглядається як складна система, в якій виховання і навчання виступають в якості найважливіших складових елементів її педагогічної системи.

Педагогічна система школи - цілеспрямована, самоорганізована система, в якій основною метою виступає включення підростаючих поколінь в життя суспільства, їх розвиток як творчих, активних особистостей, які освоюють культуру суспільства. Ця мета реалізується на всіх етапах функціонування педагогічної системи школи, в її дидактичної та виховної підсистемах, а також у сфері професійного та вільного спілкування всіх учасників освітнього процесу.

Аксиологическую основу педагогічної системи школи становить теоретична концепція, яка включає провідні ідеї, цілі, завдання, принципи, педагогічні теорії.

Теоретична концепція реалізується в трьох взаимопроникающих, взаємозалежних підсистемах: виховної, дидактичної і спілкування, які, розвиваючись, надають, у свою чергу, вплив на теоретичну концепцію. Педагогічне спілкування як спосіб взаємодії педагогів та вихованців виступає сполучною компонентом педагогічної системи школи. Така роль спілкування в структурі педагогічної системи обумовлена тим, що її ефективність залежить від відносин, які складаються між дорослими і дітьми (відносини співробітництва та гуманізму, спільного інтересу та довіри, уваги до кожного) в ході спільної діяльності.

Для будь-якої педагогічної системи школи характерно не тільки наявність зв'язків і відносин між утворюють її елементами (певна організованість), але і нерозривна єдність з середовищем, у взаєминах з якою система проявляє свою цілісність. Виховна підсистема тісно пов'язана з мікро- і макросередовищем. В якості мікросередовища виступає середу, освоєна школою (мікрорайон, населений пункт), а в якості макро- середовища - суспільство в цілому. Виховна система школи здатна багато в чому підпорядкувати своєму впливу навколишнє середовище. У цьому випадку школа стає реальним центром виховання.

Виховна система - комплекс виховних цілей; людей, їх реалізують в процесі цілеспрямованої діяльності; відносин, що виникають між її учасниками; освоєна середу і управлінська діяльність щодо забезпечення життєздатності виховної системи. Іншими словами, виховна система - складне соціальне психолого-педагогічну освіту, неравнозначное, саморегулируемое й кероване. Вона охоплює весь педагогічний процес, інтегрує навчальні заняття, позаурочну життя, різноманітну діяльність і спілкування.

Розрізняють також поняття "система виховної роботи", яка є підсистемою виховної системи і під якою розуміють комплекс заходів, адекватних поставленій меті. Виховні системи можуть скластися в окремих навчальних закладах, населених пунктах (мікрорайон, село, місто) і також в масштабах країни.

Виховна система - це цілісний соціальний організм, що функціонує за умови взаємодії основних компонентів виховання (суб'Підготуалаєкти, цілі, зміст і способи діяльності, відносини) і володіє такими інтегративними характеристиками, як спосіб життя колективу, його психологічний клімат (Л. І. Новикова).

Виховна система школи не запитує "зверху", а створюється зусиллями всіх учасників педагогічного процесу: вчителями, дітьми, батьками та ін. В процесі їх взаємодії формуються її цілі і завдання, визначаються шляхи їх реалізації, організується діяльність. Виховна система школи не статичне, а динамічне явище, тому для того, щоб успішно керувати нею, треба знати механізми і специфіку її розвитку.

Створення системи завжди пов'язане з прагненням її елементів до впорядкованості, рухом до цілісності. Таким чином, становлення виховної системи завжди є процес інтеграції. Однак інтеграція існує одночасно з протилежною тенденцією до дезінтеграції, до зростання незалежності різних елементів системи, порушення взаємодії між ними. Вирішення протиріччя між інтеграційними і дезінтеграційними процесами є рушійна сила розвитку виховної системи (Л. К. Гребенкина).

Інтеграція насамперед виявляється у згуртуванні колективу, в стандартизації ситуацій, встановленні стійких міжособистісних відносин, створенні та перетворенні матеріальних елементів системи. Дезінтеграція проявляється в порушенні стабільності, наростанні індивідуальних і групових відмінностей, прояві ситуацій, які не відповідають прийнятим нормам і цінностям, руйнуванні матеріальних елементів системи.

На різних етапах розвитку виховної системи позитивну роль можуть грати як інтеграційні, так і дезінтеграційні процеси. Так, на етапі становлення системи інтеграція сприяє створенню стабільного середовища розвитку особистості, засвоєнню норм поведінки, способів діяльності і стилів спілкування, служить своєрідним засобом соціального захисту. У той же час на інших етапах зайва впорядкованість може стримувати активність особистості, її можливості у самовизначенні, розвитку себе як творчої індивідуальності. У цьому випадку елементи стихійності забезпечують можливість оновлення, вільного вибору і т.п.

Виховна система школи проходить у своєму розвитку 4 етапи.

Перший етап - становлення системи.Саме на цьому етапі здійснюється розробка теоретичної концепції майбутньої виховної системи, моделюється її структура, встановлюються зв'язки між її компонентами. Головна мета - відбір провідних педагогічних ідей, формування колективу однодумців. На даному етапі компоненти системи працюють окремо, внутрішні зв'язки між ними недостатньо міцні, переважають організаційні аспекти, здійснюється педагогічний пошук, формуються стилі спілкування, напрацьовуються технології, зароджуються традиції. Основними методами становлення виховної системи є методи переконання, вимоги. Збереження довкілля найчастіше носить стихійний характер.

Другий етап - відпрацювання системи. На цьому етапі відбувається розвиток шкільного колективу (учнівський + педагогічний), органів само- і співуправління, визначаються провідні види діяльності, пріоритетні напрямки функціонування системи, йде відпрацювання найбільш ефективних педагогічних технологій. Головними методами розвитку виховної системи стають методи організації різноманітної діяльності, спілкування, досвіду суспільної поведінки, стимулювання і мотивації діяльності та поведінки.

Третій етап - остаточне оформлення системи. Шкільний колектив - це співдружність дітей і дорослих, об'єднаних спільною метою, спільною діяльністю, відносинами співробітництва, творчості. На цьому етапі триває розвиток демократичного стилю керівництва і відносин, підвищення рівня культури. Увага зосереджена на методах самовиховання і перевиховання, самоврядування, саморозвитку, самоконтролю і самооцінки, відбувається накопичення традицій і передача їх від покоління до покоління. Виховна система і середу активно і творчо взаємодіють один з одним.

Четвертий етап - перебудова виховної системи, яка може здійснюватися або революційним, або еволюційним шляхом. Вона обумовлена посиленням дезінтегруючих явищ, які призводять до так званого кризи системи. Причини виникнення кризових явищ різні, але найчастіше зводяться до виникнення нудьги в колективі, відсутності творчості в діяльності, дефіциту новизни.

У результаті кризи можуть відбутися: зміна провідних видів діяльності, що сприяє становленню цілісності системоутворюючих зв'язків і призводять до нового етапу суб'єктного розвитку; виникнення на базі колишньої виховної системи нової, що зберігає деякі цінності і традиції старої системи; зникнення системи, коли немає нового витка розвитку, руйнуються всі основні системоутворюючі зв'язки і форми.

Отже, виховна система розвивається успішно, якщо вона доцільна і сучасна, знаходиться в центрі уваги всього педагогічного колективу і постійно вдосконалюється на основі принципів демократизації та гуманізації, творчості та інноваційних підходів до організації діяльності.